Стрічка, яка повністю виправдовує очікування, намагаючись показати не дуже оригінальну, але цікаву для фанатів антиутопій історію. Ці слова стосуються фільму “Сім сестер” і описують його якнайкраще, але не повністю… Якщо ви бажаєте знати як антиутопічна ідея захленулася у морі передбачуваності, тоді ви зазирнули туди, куди треба.

Почнемо з того, що “Сім сестер” — це не блокбастер. У фільм не вкладали захмарної суми грошей, щоб отримати багатомільйонні прибутки. Дуже часто це помітно, особливо там, де підводять спецефекти.

Фільморобів підібрали хоч і не найвправніших, проте очікувати принаймні на хороший результат можна було. Це якщо вам все ж сподобалася режисура Томі Вірхоли у “Мисливцях за відьмами”…

Стрічка повністю опирається на свій початковий задум, який має чим зацікавити: сім близнят — це вже доволі незвично.  Та з самого початку нам вказують на вже добре обсмоктану тему перенаселення планети. Наче інших причин обмеження народжуваності немає… На цій стадії є ще одне важливе запитання: невже семеро близнят народилися від вживання ГМО? Хіба не можна було обіграти це як звичну аномалію, яка поставила жителя мегаполіса у скрутне становище?

Ну і чого очікувати від такої історії? Безліч кліше! Довго дивитися не потрібно… Нам одразу показують антагоніста, яка намагається вирішити проблеми людства за допомогою негуманних методів, при цьому прикриваючись ширмою турботи і щасливого майбутнього. Головна сюжетна несподіванка стає зрозумілою ледь не на самому початку фільму: тридцять років життя за графіком, в якому жодна із сестер не мала свободи думки або відчуттів, — все занадто очевидно.

Сварити фільморобів є за що, проте цього варто було очікувати. Netflix фінансує хороші стрічки з начебто новими ідеями. Втім, у їх сервісі такі фільми існують лише задля того, щоби ви оформили підписку ще на місяць. Дуже часто подібні стрічки мало чим відрізняються від довжелезного пілотного епізоду якогось серіалу. До речі, якби Netflix зробила замість повноцінного фільму один сезон хорошого серіалу, то може й місця для всіх персонажів у ньому вистачило.

Фільм починає дивувати, коли справа доходить до екшену. Ножиці цензури у цьому плані мало торкнулися фільму. Одне лише вирізане око одразу показує нам, що стрічка не буде панькатися з нами. Хоча відкрито самої процедури нам не показують, проте це все одно вказує на те, що казочки чекати не варто. Ну, а далі вибухи, ефектні сцени вбивств, погонь і тому подібне. Не зважаючи на абсурдність дій деяких персонажів, позіхнути під час перегляду важко.

Ідея з “клонуванням” головного персонажа одразу сім разів неабияк інтригує. Такий прийом уже не вперше використовується у кінематографі, згадайте хоча б останнього “Чужого”, де Фассбендер сам себе цілував. У фільмі “Сім сестер”, хвала небесам, такого немає, але тут є інша проблема. Екранного часу на всіх сестер банально не вистачає. Як би Нумі Рапас не розпиналася одразу за сімох, деякі її копії є лише п’ятихвилинним знаряддям, яке вистрілює один раз і більше ніяк не впливає на сюжет. Якби фільм називався, наприклад, “П’ять сестер”, тоді це багато чого спростило б і дало змогу всім персонажам більш-менш не випадати з історії. Наприклад, фінальна розмова двох сестер має чим здивувати. Це ще раз доводить те, що декількох копій одного актора цілком вистачає, щоб передати емоційність ситуації. І не потрібно аж сімох сестер, бо тоді комусь просто доведеться бути фоном для основних персонажів…

Поява Віллема Дефо у черговому творінні, до якого причетна Neflix, дає змогу побачити його акторські навички все частіше. Шкода лише, що стрічки, в яких він останнім часом знімається, мають не найкращу репутацію. Наприклад, голос Дефо майже ідеально підходив Рюку, але “Зошит смерті” від цього кращим фільмом не став. У стрічці “Сім сестер” йому дали змогу втілити дідуся, який дбає про сімох близнят своєї мертвої доньки. Найчастіше він з’являється у кадрі лише на початку фільму, але саме цей персонаж пояснює як поводилися дівчата увесь цей час, чому вони повинні сліпо копіювати один образ та ділитися одна з одною набутими знаннями.

То що ж ми отримали? Фільм “Сім сестер” — типовий фільм від Netflix з міцним стержнем, який обмотаний банальністю та клішованістю майже всього, що відбувається. Він розповідає історію сестер, половина з яких заледве потрібні цій стрічці. Хороший екшн допомагає залишатися фільму на плаву аж до самого кінця, де все ж нічого особливого не відбувається. Щасливий фінал, заради якого комусь довелося пожертвувати собою, фактично не вартий нічого, адже людство повернулося до того, з чого все починалося.

Фільму не вистачає більшого бюджету та якоїсь менш банальної причини для існування основного задуму. Йому потрібно зовсім трохи, аби пробити бар’єр буденності і показати початкову ідею у всій красі. Вердикт: згодиться до перегляду на один раз, якщо з’явиться антиутопічний настрій.